Не люблю писати про гріх.
Але нині зробили мені таке фото, яке вартує кількох мудрих слів.
Гріх почався не з бажання зробити щось погане.
Він почався з того, що Єва повірила змію більше, ніж Богу.
З того, що вона додала до Божих слів “не їжте (з дерева пізнання добра і зла) і не доторкайтеся.
З того, що хотілося бути як Бог
З того, що реклама себе не виправдала. І потім стало соромно. Потім з’явилося почуття вини і бажання перекинути відповідальність одне на одного.
Гріх – це коли я вірю комусь більше, ніж Богові. Навіть своєму внутрішньому критику, який каже, що я недостойна любови, радости, щасливого життя.
І Бог мене створив для радости, в цьому випадку не може мене переконати.
Гріх – це коли я вірю в погане про себе та інших, забуваючи про добро. Воно ніби зникає з поля зору.
Гріх – це коли я додаю до Божих слів того, чого Він не казав. Додаткові заборони, віднаходжу гріх там, де його нема. Бо ж раптом він є?
Гріх – це коли я забуваю, що є Бог, і то не я. І Він мені каже, як це – бути людиною. А не я Йому як бути Богом.
Гріх – це коли я перекидаю відповідальність за своє життя на адамів, єв, зміїв і всіх, хто чимось передо мною завинив. І на Бога, котрий мені їх дав. А все для того, щоб виправдати свою пасивність.
Гріх – це не з’їсти яблуко в раю. Відчепіться від бідного дерева. Гріх – це самому вирішувати, що таке добро, а що зло так, як мені хочеться. Бог давно це вирішив, тому ліпше Його спитати.
Добре, що Бог знає вихід з кожної безвихідної ситуації. Є шанс, що не все втрачено.
